Словосполучення "нотаріальний переклад" означає проходження документом певної бюрократичної процедури. Схема виглядає доволі просто: юрист засвідчує, що переклад документа виконано спеціалістом, кваліфікація якого підтверджена необхідними документами.

 

Як це відбувається на практиці?

 

Перекладач надає нотаріусу свої документи: посвідчення особи (зазвичай – паспорт) і диплом про вищу освіту, де вказана спеціалізація "лінгвіст-перекладач". Після цього перекладач засвідчує власним підписом виконаний переклад, про що складається відповідний запис у реєстрі в нотаріуса.

 

Після цього нотаріус підшиває переклад до вихідного документа із завіренням уже своїми підписом та печатками.

 

Ця процедура може дещо відрізнятися для отримання нотаріального перекладу документа і його копії.

 

 

Цей вид нотаріального перекладу, як правило, використовують, якщо слід легалізувати якісь довідки: банківська виписка, довідка про сімейний стан, судове рішення тощо.

 

У цьому випадку виконаний філологом із затвердженою кваліфікацією переклад підшивається до оригіналу документа.

 

 

Може скластися ситуація, коли підшивання перекладу до оригіналу неможливе або недоцільне. До таких випадків можна віднести переклад посвідчення особи, диплома про освіту, водійської ліцензії, наприклад.

 

При цьому для нотаріального завірення необхідно заздалегідь підготувати відповідним чином легалізовану копію, до якої буде "підшиватися" нотаріально завірений переклад.

 

 

Юрист має право відмовити в нотаріальному завірення, якщо в оригіналі документа наявні пошкоджені фрагменти, ознаки виправлення, вицвілі або розпливчаті відбитки печаток чи інші дефекти.

 

Нотаріальне завірення перекладу потребує особистої присутності лінгвіста.

 

У перекладача, який виконав переклад для завірення, повинна бути підтверджена кваліфікація за спеціальністю "лінгвіст-перекладач" саме із потрібної іноземної мови.

 

Спеціаліст повинен перекласти всю інформацію цілком – включаючи тексти штампів, форм, підписів і печаток.

 

Нотаріально завіряються тільки переклади офіційних документів. Тексти маркетингового, інформаційного, публіцистичного характеру, художні твори, ділове або особисте листування та ін. такої форми легалізації не потребують. Для неофіційних матеріалів застосовується завірення печаткою бюро перекладів або інші варіанти легалізації.